План дій від учасників Освітнього фесту прав людини до влади України стосовно політичних переслідувань у Білорусі

Ми, представники організацій та структур українського громадянського суспільства, спираючись на Рекомендацію CM/Rec(2018)4 Комітету міністрів державам-членам щодо участі громадян у місцевому публічному житті;  Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (ETS № 5) і її додаткові протоколи; Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів (СЄД № 205);  Рекомендацію Rec(3)3 Комітету Міністрів державам-членам щодо збалансованої участі жінок та чоловіків у прийнятті політичних і громадських рішень; Рекомендацію CM/Rec(2007)14 Комітету міністрів державам-членам щодо правового статусу неурядових організацій у Європі; Кодекс кращих практик громадської участі у процесі прийняття рішень (2009 р.), а також враховуючи документи, які визначають право на участь:  Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах місцевого органу влади (СЄД № 207) та Рекомендацію Rec(2001)19 Комітету міністрів державам-членам про участь громадян у місцевому публічному житті, —

НАДАЄМО АНАЛІТИЧНИЙ ЗРІЗ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВИРІШЕННЯ НАГАЛЬНИХ ПРАВОВИХ, ПРАВОЗАСТОСОВЧИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ПИТАНЬ ЩОДО БІЛОРУСІВ ТА БІЛОРУСОК, ЯКІ ЗМУШЕНІ БУЛИ ВИЇХАТИ З БІЛОРУСІ ЧЕРЕЗ ЗАГРОЗУ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ:

Події у Республіці Білорусь, пов’язані з президентськими виборами серпня 2020 р. та протестним рухом за чесні вибори і дотримання прав людини, тривають уже понад рік. Натепер можна говорити про широкомасштабну кампанію репресій, що їх розгорнула білоруська влада проти опонентів режиму самопроголошеного президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка та, ширше, усіх незгодних з діями цього режиму.

Білорусь 2020-2021: безпрецедентні репресії Протягом придушення масових протестів, які охопили Білорусь від серпня 2020 року, і наступних переслідувань, через свавільне затримання, позбавлення волі та, часто, катування були змушені пройти десятки тисяч людей (за даними неурядового Міжнародного комітету з розслідування катувань у Білорусі, лише на мирних зібраннях 2020 року було затримано близько 35 тисяч осіб). На середину вересня 2021 року за ґратами в Білорусі перебували 666 осіб, що їх правозахисні організації визнали політв’язнями (дані ПЦ «Вясна» на 17 вересня 2021 року), і ця кількість постійно зростає; крім цього, можна говорити ще про сотні людей, підданих переслідуванню або позбавлених волі, чи обмежених у пересуванні, за політичними мотивами. Політичні опоненти Олександра Лукашенка, у т.ч. інші кандидати на президентських виборах 2020 року та провідні учасниці й учасники їх передвиборчих кампаній, або кинуті за ґрати (у т.ч. засуджені до тривалих термінів ув’язнення), або змушені виїхати з країни. Переслідування відбувається не лише за звинуваченнями, які можна розцінити як «політичні» (злочини проти держави), а і за сфабрикованими «економічними» або навіть загальнокримінальними (пов’язаними із завданням фізичної або моральної шкоди) звинуваченнями. Один з арештів (опозиційного медіа-активіста) білоруська влада здійснила шляхом захоплення у своєму повітряному просторі іноземного пасажирського повітряного судна. Кілька людей було вбито (або ж вони померли за сумнівних обставин) під час протестів або у місцях позбавлення волі. Попри тисячі повідомлень про катування з боку співробітників силових структур, в Білорусі дотепер не порушено жодного кримінального провадження за такими фактами. Катування не обмежилися 2020 роком чи затриманнями під час вуличних мирних зібрань: і дотепер надходять повідомлення про катування чи нелюдське і жорстоке поводження під час обшуків, арештів та допитів силовими структурами, та про умови утримання у місцях несвободи, які можна кваліфікувати, як жорстоке поводження.  

Знищення недержавного сектору в Білорусі

До осені 2021 року розгорнуто кампанію зі знищення недержавного сектору, громадських ініціатив, незалежних медій та незалежної адвокатури у Республіці Білорусь. Позбавлено волі низку співробітників провідних громадських організацій Білорусі, у т.ч. Правозахисного Центру «Вясна». Кинуто за ґрати, щонайменше, 26 журналістів та журналісток (і ще кілька десятків громадських журналістів, блоґерів та адміністраторів Телеграм-каналів), знищено низку провідних незалежних медій та медіа-організацій (поміж якими – TUT.BY, «Прес-клуб Білорусь», «Наша Ніва» та інші), сайти незалежних ЗМІ заблоковано. Влада ліквідувала чи позбавила реєстрації близько 200 некомерційних громадських організацій, у т.ч. Білоруську Асоціацію журналістів, Білоруський ПЕН-Центр, «Human Constanta» і багатьох інших; їх діяльність повністю чи частково заблоковано. Позбавлено ліцензій низку адвокатів, які насмілилися виконувати свої професійні обов’язки, захищаючи політичних опонентів режиму Лукашенка; дехто з них опинилися під загрозою переслідування і були змушені виїхати з країни. Піддано тискові організації етнічних меншин у Білорусі (зокрема, «Союзу поляків у Білорусі») та вірних деяких релігійних конфесій (зокрема, Римо-католицької громади, тодішньому очільникові якої протягом певного періоду 2020 року було заборонено в’їзд до Білорусі). Триває внесення змін до законодавства, спрямованих на ужорсточення переслідування за політичні погляди та криміналізацію висловлення думок, які не збігаються із політикою режиму.

Ситуація, яка склалася на осінь 2021 року

В цілому, протягом 2020-2021 років, білоруський режим неодноразово демонстрував ігнорування та зневагу до фундаментальних прав і свобод людини, у т.ч. права на свободу та особисту недоторканність, права на життя, права на свободу мирних зібрань, права на свободу асоціацій, права на свободу вираження поглядів, права на свободу від катувань, права на доступ до правосуддя, права на страйк, права вільно виїздити з країни своєї громадянської належности та повертатися до неї, та інших.

Тим часом 2021 року ми стали свідками початку дедалі очевиднішого поглинання («інтеграції») інституцій та структур Республіки Білорусь  єдиною країною-сусідкою Білорусі, яка повністю підтримує Олександра Лукашенка – Російською Федерацією. Натепер оприлюднено найближчі кроки щодо «гармонізації» інституцій та процедур і посилення співпраці двох держав, передовсім – в економічній та військовій царинах. За ситуації, що склалася, можна твердити, що білоруський державний апарат під керівництвом Олександра Лукашенка провадить політику, дедалі очевидніше підпорядковану політиці та інтересам Кремля, а не інтересам власного народу.

Усі ці та супутні події призвели до масового вимушеного виїзду з Білорусі людей, яким загрожують політичні репресії (позбавлення волі, катування та інші форми переслідувань) через їх політичні погляди та вираження ними своїх переконань і думок. Натепер кількість людей, які були змушені виїхати з Білорусі, оцінити неможливо: актуальну офіційну статистику з цього приводу не оприлюднюють. Згідно з озвученими Белстатом (і згаданими неурядовим Міжнародним комітетом з розслідування катувань у Білорусі) даними, на початок 2021 року в Білорусі офіційно проживало на понад 60 тисяч людей менше, ніж на початок 2020 року; однак чи входять до цієї кількости ті, хто були змушені терміново виїхати з країни у другій половині 2020 року, і якщо так – то скільки їх, оцінити не є можливим. За приблизними оцінками організацій, які опікуються допомогою білорусам та білорускам в інших країнах, мова йде про тисячі, як не десятки тисяч, людей.

Реакція міжнародного співтовариства та позиція України

Ці події не залишилися без реакції міжнародного співтовариства, у т.ч. країн, сусідніх із Білоруссю. Про невизнання офіційних «результатів» виборів 2020 року заявили держави-члени Європейського Союзу, структури ЄС, Велика Британія, Канада, Сполучені Штати Америки, та інші. До критики на адресу мінського режиму приєдналася і Україна, особливо після початку придушення протестів у Білорусі. Низка держав (у т.ч. Велика Британія, США, Швейцарія) і міждержавних структур (ЄС) запровадили санкції щодо білоруського режиму – як індивідуальні стосовно осіб, причетних до фальсифікації виборів та придушення протестів, так і секторальні. Водночас, Україна, оголосивши про приєднання до санкцій ЄС, дотепер не затвердила перелік осіб, щодо яких запроваджено санкції, відповідний до переліку ЄС, не запровадила секторальні санкції, і продовжує економічну співпрацю з білоруським режимом. Також триває співпраця між правоохоронними органами України та силовими структурами Республіки Білорусь, у т.ч. між СБУ та КДБ РБ. Відомо також про те, що навіть 2021 року тривали спроби з боку правоохоронних органів України (зокрема, СБУ) видворяти до Білорусі громадян цієї країни, а українські суди на запит прокуратури зобов’язували надавати білоруським силовим структурам інформацію, необхідну тим для розслідування політично вмотивованих справ.

Ситуація білорусів та білорусок, які були змушені виїхати до України

Однією з трьох країн, до яких передовсім були змушені виїздити громадяни Білорусі, які опинилися під загрозою репресій, стала Україна (іншими стали Польща та Литва). Кількість білорусів та білорусок, які виїхали до України чи дотепер перебувають в Україні, встановити не є можливим: загальна статистика про перетин державного кордону України громадянами Білорусі не дає можливости визначити причини в’їзду та тривалість перебування. Спираючись на дуже узагальнені оцінки українських неурядових організацій та ініціатив, можна досить упевнено стверджувати, що від серпня 2020 року дотепер до них звернулися за консультацією сотні, а радше – кілька тисяч людей, які були змушені виїхати з Білорусі. Від початку цього виїзду українські громадські та, зокрема, правозахисні організації неодноразово зверталися до органів державної влади України з пропозиціями про покращення ситуації білорусів та білорусок в Україні, зокрема – про запровадження для них тимчасових змін у правилах перебування і можливості працевлаштування. Органи державної влади України вжили деяких кроків для полегшення перебування громадян РБ в Україні: найшвидше було ухвалено низку рішень, які би полегшили переїзд до України висококваліфікованих фахівців у своїх галузях, передовсім – у IT-сфері. Також наприкінці 2020 року було змінено максимальний термін одноразового перебування в Україні без отримання додаткового юридичного статусу: попередній термін передбачав, що в Україні можна перебувати 90 днів зі 180, тоді як новий – 180 з 365. Попри те, що загальну кількість днів за рік не було збільшено – це надало деяким білорусам та білорускам можливість дізнатися більше про наявні варіанти своїх подальших дій та спланувати їх. Разом з тим термін дії Постанов КМУ 1302 та 1303, якими запроваджено ці зміни, спливає 31 грудня цього року.

Водночас, попри запевнення державних посадовців про підготовку подальших кроків для полегшення перебування білорусів та білорусок в Україні – інших заходів натепер не вжито, і не вирішено низку інших проблем. Тож ті, хто не можуть безпечно повернутися до Білорусі й бажають залишитися і продовжити свою діяльність в Україні, мають шукати способи для отримання дозволу на перебування (тимчасове чи постійне) у досить жорстких рамках українського міграційного законодавства. Цей запит стимулює тіньовий ринок пропозицій із легалізації на комерційній основі. А для більшости з тих, хто отримали дозвіл на тимчасове перебування, невирішеною залишається проблема легального працевлаштування в Україні, зокрема – через те, що теперішній високий поріг мінімальної зарплатні, яку зобов’язані забезпечити найманим працівникам-іноземцям українські роботодавці, повністю його унеможливлює для більшості білорусів та білорусок.

Від обмеження білоруським режимом виїзду з країни наприкінці 2020 року та припинення авіаційного сполучення між Україною та Білоруссю 2021 року, а також внаслідок дедалі більшої криміналізації переслідувань у Білорусі (заміни адміністративного переслідування кримінальним, вилучення білоруськими силовиками посвідчень особи у переслідуваних та внесення їх до баз даних осіб, яким заборонено виїзд з Білорусі), протягом 2021 року стабільно зростає кількість білорусів та білорусок, які змушені перетинати кордон з Україною на в’їзд поза межами пунктів пропуску. Про це повідомляють майже всі організації, до яких звертаються за консультаціями громадяни Білорусі. Такі їх дії є вимушеними, однак далеко не всі з них мають намір просити про надання міжнародного захисту в Україні – зокрема, тому, що їх робочі колективи, компанії, редакції чи рідні натепер перебувають в інших країнах, і вони шукають можливості виїхати туди. Тим часом, звернення за міжнародним захистом в Україні є єдиним механізмом, який звільняє людей у такій ситуації від відповідальности за перетин кордону в незаконний спосіб. Тож навіть ті громадяни Білорусі, які вимушено в’їхали до України із порушенням правил і не мають наміру залишатися в Україні, змушені звертатися за міжнародним захистом. Уся ця ситуація призводить до додаткового непотрібного навантаження на структури Державної міграційної служби України, відповідальні за розгляд прохань про захист — зокрема, вони просто не встигають прийняти прохання про надання міжнародного захисту в термін, передбачений законодавством. І це залишає білорусів і білорусок у неврегульованій міграційній ситуації.

Забюрократизованість і важкодоступність міграційних процедур, пов’язаних із отриманням можливости легально жити і працювати в Україні, та побоювання за власну безпеку через продовження співпраці між українськими та білоруськими силовими структурами є провідними стимулами, які змушують навіть тих громадян Білорусі, які мали намір легально жити і працювати в Україні, дедалі частіше відмовлятися від цього наміру та переїздити до інших країн, зокрема – до Польщі та Литви. Неурядові організації, які вже понад рік працюють в Україні, маючи справу з гуманітарними наслідками кризи у Білорусі, вбачають у цьому не підтвердження того, що немає потреби запроваджувати особливі заходи для допомоги білорусам і білорускам в Україні, про що іноді можна почути від державних посадовців – навпаки, саме відсутність таких заходів змушує людей шукати країни, де до їх ситуації, на відміну від України, ставляться із більшим розумінням.

Виходячи з викладеного вище, ми звертаємося із загальними пропозиціями та рекомендаціями, —

До органів державної влади, відповідно до меж компетенції кожного

Гармонізувати перелік громадян Білорусі, щодо яких запроваджуються персональні санкції, із санкційним переліком Європейського Союзу, і запровадити санкції;

  1. Розглянути можливість запровадження секторальних санкцій щодо Республіки Білорусь. За необхідності – укласти відповідний план поступового унезалежнення України від продукції білоруської промисловости там, де натепер припинення торгівлі будь-якою стороною може призвести до важких наслідків для України. У тих галузях, які не є стратегічно важливими, відмовитися від закупівлі продукції білоруської промисловости;
  2. Припинити співпрацю між українськими правоохоронними органами, зокрема – СБУ, МВС та Офісом Генерального прокурора України, та білоруськими силовими структурами. Позиція, за якої держава Україна не визнає легітимність теперішнього мінського режиму, і водночас співпрацює з його силовим блоком, є суперечливою і непослідовною. Крім цього, у ситуації, коли частину політичних переслідувань у теперішній Білорусі «замасковано» під переслідування за іншими кримінальними статтями, робить неможливим варіант, де співпрацю обмежено лише «неполітичним» сектором;
  3. Унеможливити, на час існування в Білорусі теперішнього політичного режиму, примусове видворення чи екстрадицію людей до Білорусі. Крім інших міркувань на користь такого кроку, події 2020-2021 років показали, що у Білорусі надзвичайно поширеною є практика масового застосування катувань до затриманих, і подібні дії українських державних структур порушують зобов’язання України, прийняті нею на себе у відповідності до Конвенції ООН з протидії катуванням (ст. 3) та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 3);
  4. Запровадити для білорусів та білорусок, які були змушені виїхати до України, статус тимчасового захисту, передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Навіть за неможливости забезпечення житлом та іншої матеріальної підтримки з боку держави, даний статус дав би змогу громадянам і громадянкам Білорусі легально перебувати і працювати в Україні протягом терміну до одного року;
  5. В разі, якщо запровадження тимчасового захисту, передбаченого законодавством України, не є можливим – запровадити щодо громадян та громадянок Республіки Білорусь тимчасові кроки, які дозволять їм легально перебувати та працювати в Україні протягом розумно тривалого періоду часу. Такими кроками могли би бути зміни умов надання дозволу на тимчасове проживання для громадян Білорусі та тимчасове виключення їх з числа іноземних громадян, працевлаштування яких регулюється теперішніми вимогами українського законодавства, із наданням тих самих умов можливого тимчасового працевлаштування, що і громадянам України;
  6. Тимчасово (на час існування теперішнього режиму в Білорусі) виключити адміністративну відповідальність для громадян РБ, які змушені перетинати кордон України на в’їзд поза межами пунктів пропуску через загрозу переслідувань на батьківщині, якщо вони не мають наміру просити про надання міжнародного захисту в Україні, а планують виїхати до іншої країни, та запровадити механізм надання їм дозволу на короткотермінове перебування — достатнє для забезпечення такого виїзду;
  7. Відмовитися від намірів увести у законодавство (законопроєкт 3387) вміщення до місць несвободи тих шукачів міжнародного захисту, які були змушені в’їхати до України із перетином кордону поза межами пунктів пропуску;
  8. Відмовитися від намірів увести у законодавство (законопроєкт 4521) змін до процедури залучення неурядовими організаціями іноземних волонтерів, які роблять процедуру складнішою, тривалішою та становлять додаткові ризики для іноземних волонтерів;
  9. Іти назустріч білоруським громадським та медійним організаціям, які прагнуть продовжувати роботу у вигнанні, із наданням їм сприяння у реєстрації відповідних об’єднань та юридичних осіб в Україні;
  10. Визначити контактну особу чи орган у системі виконавчої влади України, яка координувала би зусилля із допомоги громадянам та громадянкам Білорусі в Україні з різними державними органами та з організаціями неурядового сектору; створити відповідний координаційний майданчик.

До громадського сектору:

  1. Продовжувати і посилювати підтримку та допомогу білорусам та білорускам, які були змушені виїхати з Білорусі через загрозу переслідувань;
  2. Встановлювати за зміцнювати співпрацю з незалежними білоруськими організаціями, у Білорусі та у вигнанні, допомагаючи їм продовжувати роботу в правовій, інформаційний, освітній, культурній та інших царинах;
  3. Збирати і поширювати інформацію про порушення прав людини у Білорусі;
  4. Прагнути налагодження конструктивного діалогу з органами державної влади України, який міг би, зрештою, призвести до реальних кроків з боку останньої на користь білорусів та білорусок, переслідуваних у власній країні.

До міжнародної спільноти:

  1. Продовжувати і посилювати підтримку та допомогу білорусам та білорускам, які обстоюють права і свободи у своїй країні, тих, які були репресовані та тих, хто були змушені виїхати з Білорусі через загрозу переслідувань; реалізовувати довготермінові програми такої підтримки;
  2. Гармонізувати позицію стосовно такої підтримки у всіх державах, які оголосили про намір її надавати, та у питанні запровадження і дотримання санкцій щодо режиму Лукашенка;
  3. Продовжувати тиск на режим Лукашенка через міжнародні організації.

Для потреб цього документу ми не наводимо посилання на джерела наведеної інформації – вона є у відкритому доступі, і це значно перевантажило би документ. За потреби, такі посилання можуть бути надані укладачами на запит.